Сергій Пантюк запрошує друзів, побратимів, колег і шанувальників справжнього мистецтва на

14-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «Сліва-фест»
(до 2008 року – «Під знаком Водолія»)

11-12 лютого 2010 р., початок о 17. 00
Київ, вул. Банкова, 2, приміщення Спілки письменників України

У програмі:

- промо-виступи учасників фестивалю перед студентами столичних вузів (Інститут журналістики КНУ ім. ім. Шевченка, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова, Київський університет ім. Б.Грінченка);

- поетичні читання від Івана Малковича, Василя Герасим’юка, Тараса Федюка, Володимира Цибулька, Сергія Жадана, Павла Вольвача, Світлани Поваляєвої, Анатолія Дністрового, Олега Короташа, Тараса Григорчука, Романа Жахіва, Дмитра Лазуткіна, Олега Романенка, Олеся Коржа, Каріни Тумаєвої, Наталки Клименко, Христі Венгринюк, Сашка Горського, Тараса Малковича, Остапа Ножака;

- презентація нових книжок укр. авторів:
Борис Гуменюк – «Та, що прибула з неба»
Олесь Ульяненко – «Там, де Південь»
Сергій Русаков – «Келих імпульсів»
Олександр Колісник – «Не ріжте небо…» (серія «Двітисячідесятники»)
Олександр Данилюк – «ПреторіаNці: після і до революції»
Іван Андрусяк – «М’яке і пухнасте»
Сергій Пантюк – «Неслухняники»;

- графічна поезія В. Сердюка;
-поетично-малярський перфоманс від Дмитра Мамчура та Олега Синельника;

- хіти та нові пісні українських бардів Едуарда Драча, Олександра Ігнатуші, Гриця Лук’яненка і Нелі Франчук, Олександра Музики-«Саунда», Віктора Нестерука, Андрія Саєнка (Львів), Євгена Манженка-«Сталкера» (Кіровоград), Ігоря Білого (Хмельницький), Костя Ігнатчука, Лесі Найдюк, Олекси Бика.

- дебют унікального барда-баяніста із с. Сокиринці Чемеровецького р-ну Олександра Зарічного;

- нові композиції гуртів «Вперше чую» (Грицько Сулейманович Вагапов, Богдан Кутєпов та Вадим Лежньов), «Рутенія» (лідер – Анатолій Сухий), «Телері» (лідер – Леся Рой);

- презентація молодого музичного гурту «Артіш» (лідер – Тимофій Ведерник), дуету «Марго Кулічова + Вадим Грищенко» та спільного проекту лідера гурту «Пропала грамота» Павла Нечитайла та фронтменки гурту «ЧеЧе» Яни Шпачинської «Запаска».

Також очікуються найповажніші гості – з тих, хто раніше тут не бував. Розшифровка – окремою розсилкою ))))

Поетичний «сліва-слем», у якому стануть до двобою з одного боку – команда мастодонтів сучасного літпроцесу (Брати Капранови, Роман Скиба, Олена Степаненко, Іван Андрусяк, Борис Гуменюк, Андрій Коваленко і Сергій Пантюк); з іншого – вишколений у численних слемах молодняк (Павло Коробчук, Микола Леонович, Сяргей Прілуцкій-«Пістончик», Дмитро Лазуткін, Артем Полежака, Катя Самсон). Слем-майстер - Вано Крюґер.

Організаційна підтримка: «Коронація слова» , Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип», Київська міська організація Спілки письменників України

Інформаційна підтримка: Укрінформ, Українська літературна газета, Оглядач, Буквоїд, Друг читача, Тиждень, Літакцент, Сумно, Арт-Вертеп…

Тобто, інколи я буваю трохи сердитим і це виливається приблизно у таке: http://ukrslovo.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=533:--l----------r&catid=1:politics&Itemid=4

Отже, ось така приблизно виходить анкета:

• подія року – чао, політика!
• настрій року – схильність до само-остракізму
• зустріч року – більше було прощань
• країна року – Україна
• місто року – славні Черкаси
• подорож року – Судак і Коктебель
• колір року – темно-синій
• запах року – запах свіжої риби
• новина року – вперше їздив на коні
• SMS року – «Ти тут?»
• знайомство року – пан Ігор – мій земляк із Бережан і шеф-кухар (в барселонській резиденції) Його Величності Короля Іспанії Хуана Карлоса.
• ржач року – трагікомічне і швидке схуднення на 4 кг від шлункового отруєння
• книга року – Жижек: «Піднесений об’єкт ідеології», «Лялька і карлик», «Дражливий суб’єкт»; більш-менш повний Боргес українською – «Алеф».
• фільм року – «Майкл Колінз» і «Нове плаття імператора»
• гурт року – Gogol bordello
• пісня року – With or Without You (U2)
• альбом року – диск «Пропалої грамоти»
• жах року – одночасний грип доньки і дружини
• напій року – настоянка на травах «жовтенька» (або «бережанська бехерівка»)
• їжа року – рисові макарони
• кохання року (і життя) – дорога дружина
• транспорт року – «одинадцятий маршрут» – пішки
• людина року – Зенон із Китії
• антилюдина року – надто суб’єктивне
• покупка року – акваріум
• мрія на наступний рік – з’їздити з сім’єю в Болгарію, засісти за англійську, повернутися перекладати з німецької, дописати два романи.

P.S. Дякую Андрієві Любці за ідею анкети

Мене приголомшило пригнічене та зневірене інтерв’ю нашого гросмейстера Василя Іванчука, яке він дав «Чемпіону» після кількох невдач, зокрема після поразки від філіппінця Веслі Со у другому раунді Кубку світу та ще ранішої поразки в останній партії Меморіалу Таля від Володимира Крамника. Він сказав, що зробив шахове самогубство і що відтепер покидає професійні шахи. Зрозуміло, що це він сказав в емоційному стані, і невдовзі спростував своє рішення.
Як про людину я маю скупі уявлення про гросмейстера, переважно зі слів своєї дружини Наталі, яка мешкала в дитинстві з Іванчуком на одній вулиці в Бережанах. Вона оповідала про його добродушну, відкриту та дивакувату вдачу і повну «відірваність» від реальності. Скажімо, майбутній гросмейстер, поринувши у роздуми, міг вийти з квартири пізньої осені в кімнатних тапочках на вулицю, або ж ходити під дощем, гортаючи книгу про шахи, і нічого більше не помічаючи. Вона згадує його, як велику й привітну дитину, яка, попри свій вік, не була адаптованою до світу дорослих. Будучи дітлахами, вони облітали його з радісними вигуками «Вася!», і він намагався навчити їх грати в шахи.
Інколи Іванчук мені нагадує головного персонажа роману Набокова «Захист Лужина» – генія-шахіста, митця дошки, який, проте, страждав у приземленому світі холодних розрахунків і буденної прагматики. Очевидно, що у світі існує чимало «технічно бездоганних» у діях, думках і вчинках людей – людей зі стійкою психікою, спокійним, упевненим темпом життя і взагалі стабільною «лінією долі». Такі люди досить часто зазнають прижиттєвого успіху, стають навіть лауреатами чи чемпіонами, улюбленцями публіки і навіть відверто вірять у свою надзвичайність. Однак, є й інша когорта – справжніх геніїв. І їм завжди – на відміну від попередніх – важче; важче бодай тому, що вони так і не змогли набути цієї «технічної бездоганності» у побуті, спілкуванні з іншими чи «просуванні себе», бо надто віддалися думками й уявою світові своїх мрій і прагнень (так і проситься, щоб згадалася Бодлерова метафора альбатроса на палубі серед насмішників-матросів: володар у небесах і водночас ниций на землі). Дурники переважно й оцінюють людей лише за «технічною бездоганністю», натомість, як на мене, золото може ховатися якраз під пилом відвертих недоліків.
Мені здається, що у так званих невдачах Василя Іванчука, є більше містерії та обрисів легенди, таких несхожих до висновків черствих аналітичних спортивних матеріалів. Його поразки – також блискучі, бо їх допустив геній, якому все людське в стократ притаманніше, ніж багатьом «технічно бездоганним» діячам спорту, науки, мистецтва чи політики. Великі звершення мабуть неможливі без колізії та особистої драми. Про таких, як Василь Іванчук, знімають фільми і пишуть романи.

Див.: http://www.fishki.net/comment.php?id=60831

Ввечері балакали з донькою про підручники. Марта-Марія каже, що їй не всі підручники подобаються, переважно з іноземних мов.
- Тату, а тобі які підручники подобаються.
- Лише один - "Молот відьм".
Вона, здивована, просить, щоб показав. Дістаю з полиці "Молот відьм" і розповідаю про цей підручник і як ним правильно користуватися, а потім знання застосовувати на практиці.
І поки я, натхненний та окрилений, оповідаю малій, як колись вірно слід було вишукувати, допитувати та смажити відьм, як варто було відповідально підходити до процедури очищення болем... словом, захопившись, я не помітив, як моє маля заховалося за диван і злякано там тремтіло, шепочучи "оооооооооой..."

У зв"язку з поширенням антилюдської зарази в Україні, моя хата переходить на надзвичайний стан: нікого не впускать і нікого не випускать.

Па, я пішов.

Зранку п"яний голуб вдарився об мою голову)

Цього дня купу років (1939) тому кляті москалі перейшли Збруч і насрали нам так, що далі нікуди. Понад 200 тис. наших земляків протягом 1939-1941 рр. депортували в Сибір, а скільки було закатовано і замуровано понівечених тіл у церквах (лише в Бучачі церкву було закладено тілами розстрляними в потилицю під купол) і підвалах - тих цифр ніхто точно і не назве. Але я не про трагедію хочу сказати. Оце будучи під враженням від придурків Тарантіно, я мрію про гарне наше кіно (ну на крайняк роман), як окупанти будуть драпати з нашої землі, а на їхніх дупах будуть висмалювати звьозди.

Тепер ми хату перевернемо з ніг на голову:))

Вчора з друзями надибали симпатичну маленьку кнайпу "Погребок" біля Бесарабки, де на розлив "Микулинецьке пиво" (темне, світле, рисове). Біля нашого столику був музичний автомат і ми давай його заряджати, щоб грав нам все рідне й далеке з 60-х і 80-х минулого віку. Коли ми вже обпилися та обслухалися ейсідісіметаллікаледцеппелінпікфлойдкріденсроліки, то до нас підійшов радісний і по-алкогольному збуджений мужик.
- Уявляєте, за останніх 5 років моя дружина вперше поїхала - свобода! - кричав він, після чого зарядив у музикомат аж 50 гривен і замовив цілу купу музики.

Глибокоповажного та глибокошановного Василя Дмитровича Герасим"юка вітаю з Днем народження!

Я знаю, друже, що Ти всіляко дистанціюєшся від мережі, але мрію, що наодинці, тихцем, все ж таки загляниш до нас грішних і прочитаєш ці слова.

Здоров"я Тобі! Любові! Сили! Поезії!

Я завершив один дуже важливий (для себе) текст! Тепер можна кілька днів тішитися, бити байдики:) А потім... знову нудьгувати, сумувати, поки не прийде задум знову чогось важливого.

Я оце зайшов перекурити:)

На позаминулих вихідних з доцею дивилися кілька фільмів про індіанців – «Танцюючий з вовками», «Поховайте моє серце у Вундед Ні», «Воїн шайєнів». Марта-Марія, будучи під враженням картин нищення індіанців американською армією та нищення природи і звірів фермерами, сказала, що це страшний народ. Мене її спостереження дуже шокувало, бо вона висловилася саме про "техногенність" людської породи, світогляду та дії, додала, що ніколи б не хотіла там бути, бо там вбивають людей, вирубують дерева і стріляють у вовчиків.

Телефоную доці, яка відпочиває зараз у Бережанах. Вона захполено каже, що впіймала крота, він такий пухнастий, ніби хом"ячок, сліпенький, бідненький, має лапки, ніби невеликі лопатки, з сімома пальчиками. На радощах мала запхала крота в банку і побігла на роботу до бабусі - в банк. Випадково зустрілася з секретаркою, і та тьота їй каже, ти краще понести крота на базар, продай за 10 грн., і матимеш купу цукерок і морозиво. Марта-Марія втішилася такій пропозиції, але відразу засмутилася, а раптом люди попадуться погані. Вона віднесла крота туди, де впіймала.